На початку листопада в Москві відкривається одразу три виставки, присвячені дитячій книзі 1920-1930-х років: у Російській державній бібліотеці, Бібліотеці іноземної літератури і Російської державної дитячої бібліотеки (вона ж РГДБ). На прохання «Горького» куратори виставки в РГДБ Ольга Виноградова та Кирило Захаров разом з головним редактором сайту про дитячій літературі «Библиогид» Олексієм Копейкиным обрали улюблені ілюстрації дитячих книг цієї епохи і розповіли про них.

Як робити книжкові виставки

Головна проблема будь книжкової виставки полягає в тому, що книга — річ закрита, все найцікавіше під обкладинкою; на неї недостатньо просто подивитися, як на картину, ― треба читати. Звичайно, деколи книга як предмет може розповісти багато: наприклад, коли ми робили виставку, присвячену дитячим книжкам періоду Великої Вітчизняної війни, було дуже добре видно, що вони надруковані у важкий час — маленького формату, на поганому папері, нецветные або у дві фарби. Але зазвичай видання, просто викладені під склом, мало що можуть сказати непрофесіоналам, тим більше головним відвідувачам нашої бібліотеки ― дітям і підліткам. Ось чому ми придумали цикл виставок «Відкриваючи сторінки дитячої літератури», у рамках якого намагаємося не просто показувати що-небудь з фонду бібліотеки, але й давати можливість читачам взаємодії з вмістом книг і їх історією і ними зацікавитися. Ми шукаємо способи розповісти про тексті візуальними або ігровими засобами, в тому числі залучаючи сучасних художників та ілюстраторів. Так, на ту саму минулорічну виставку про книги часів Великої Вітчизняної, ми покликали художників-комиксистов, і вони частина повістей та щоденників воєнного часу перевели у мальовані історії.

Тепер ми показуємо книги самого неймовірного періоду у вітчизняній дитячій літературі, «золотого століття», ― 1920-30-х років. Тут є така особливість. Книги досить далеко відстоять від нас за часом: життя сильно змінилася ― і пристрій суспільства, і вещный світ, і погляд на завдання дитячої літератури. Основну масу книг, якщо це не «безсмертна дитяча класика», не Маршак і не Чуковський, важко запропонувати сучасній дитині: за змістом вони нецікаві і незрозумілі (книги про піонерів, про першу п’ятирічку, про вождів, так і про те, як орудувати рубанком, самому сконструювати телевізор і грамофон). Але зате вони виглядають часом так цікаво і сучасно, що дорослим повинно бути страшенно цікаво, — цього не можна не показати. Тому ми розділили експозиції; на власне книжковій виставці зроблений упор на зовнішній вигляд видань, дизайн, на обкладинки та ілюстрації.

Діти ж, поки дорослі дивуються тому, які були книги, познайомляться з текстами, якими вони зможуть захопитися і зараз у нас буде і поетична експозиція, що представляє «голоси» наших улюблених дитячих поетів того часу, і велика інсталяція про казкових героїв. Про дитячих персонажів не завжди знаєш, з якого часу вони прийшли: деякі здаються настільки близькими, ніби придумані тільки що; про деяких, навпаки, думаєш, що вони існували завжди. Ось, наприклад, середина і кінець 1930-х: з’являються капітан Врунгель Андрія Некрасова, дядя Стьопа Сергія Міхалкова, Олексій Толстой перейменовує Піноккіо в Буратіно, Лазар Лагін пише про старого Хоттабича, а Олександр Волков ― «Чарівника Смарагдового міста». Тоді ж потрапляють у світ комах Каріком і Валя Яна Ларрі.

У процесі роботи над виставкою цікаво було стежити за візуальною еволюцією цих героїв. Є благополучно запозичений Чуковським у англійського автора Х’ю Лофтинга доктор Айболить. Якщо перебирати книжки, очевидно: ось ранні ілюстрації Добужинського, який ще твердо знає, як повинен виглядати «англійська Айболить», тобто доктор Дуллітла, — акуратний, чисто виголений товстенький чоловічок, схожий на Піквіка. Потім йдуть ілюстрації Конашевича: у нього доктор теж акуратний, в очочках, повнуватий, не дуже літня людина. У Сафонової герой взагалі молодий, тільки з борідкою, схожий на геолога. А після війни Айболить перетворюється в благовидого дідуся, якого ми всі знаємо. І тепер ми представляємо Айболита саме таким, не здогадуючись, що до війни він був значно молодший.

Силуети всіх героїв будуть з’являтися з гігантської інсталяції у вигляді розкритої книжки. В ній — авангардний секрет: якщо на книгу подивитися з висоти, можна побачити архитектон Малевича (таку інсталяцію нам створила художниця, архітектор нашої виставки Ксенія Кочубей). Так що і з авангардними практиками ― як 1920-х, так і сучасними — ми теж постараємося познайомити відвідувачів.

Якими були книги 1920-1930-х років

За ці 20 років книга як об’єкт дуже сильно змінилася. Справа не тільки в початок кампанії проти «художників-пачкунов», поступово зводить нанівець стилістичне розмаїття та експериментальність 1920-х. На початку цього періоду книжки в основному тонкі, 16 або 32 сторінки, з величезною кількістю картинок. До середини 1930-х книга стає товстою (що, вочевидь, пов’язано з поліпшенням економічної ситуації), яскраву паперову обкладинку змінює практичний матерчатий обкладинка (вже без малюнка, тільки з тисненням). Перестають випускатися книжки-картинки з текстом одного вірша або одного оповідання всередині, що часто відбувалося в 1920-х, але зате виходять солідні збірники. І, природно, змінюється, уніфікується дизайн обкладинки: з’являється жорсткий, нудний, серійний макет, хоча всього кілька років тому кожен художник винаходив обкладинку під завдання своїх ілюстрацій.

Ось приклад: обкладинка поеми «Ким бути?» Володимира Маяковського. В обох виданнях прекрасні художники. У виданні 1931 року ― Ніссон Шифрін, у виданні 1937-го ― Андрій Брей. Але різниця у верстці очевидна.

1/2

2/2

Ще одна цікава особливість книг цього часу ― вони дуже докладно описують навколишній світ, у тому числі предметний. Речі часто зображуються поза інтер’єру. На сторінці розміщується один предмет, він «плаває в молоці»: один на білому аркуші, роздивлятися треба тільки його, зате у всіх подробицях (як у книзі Миколи Чуковського «Наша кухня» з ілюстраціями Миколи Лапшина). Є книжки, присвячені одному предмету: «Новий чайник», «Кишеньковий товариш» (це складаний ніж), «Самовар». Ніби у людей було якесь відчуття незібраність світу, який потрібно складати заново з окремих шматочків і на кожен окремо подивитися, подумати про нього, переосмислити.

Дитячих книг з 1920-30-х років перевидається не так вже багато, вони все-таки занадто «інші». Вважається, що вони скоріше для дорослих поціновувачів авангарду, для любителів дивних історичних речей. Але переглянувши весь фонд нашої бібліотеки того часу, ми прийшли до висновку, що це не зовсім так, що багато з них зроблені з дуже сучасними ідеями і сміливістю. Захотілося поміняти ситуацію, тому в рамках виставкового проекту ми запускаємо проект видавничий ― спільно з видавництвом «Арт-Волхонка». До виставки «Нон-фікшн» вийде перший набір з чотирьох репринтів того часу, і поступово такими папками — по кілька книжок у кожній — ми будемо повертати найцікавіші видання того часу.

Видання

1/4

2/4

3/4

4/4

Ян Ларрі. «Незвичайні пригоди Карика і Валі». 1937 рік. Фото-ілюстрації С. Петровича

Якщо подумати, «Пригоди Карика і Валі» — це роман жахів, і якщо знімати з нього кіно з нинішніми спецефектами, вийде справжній хоррор: крихітні діти зустрічаються з гігантськими чудовиськами. Комахи і самі по собі неприємні, а вже багаторазово збільшені і зовсім виглядають інопланетянами. Це показують нам фото-ілюстрації 1937 року. Такий монтаж трохи нагадує про сюрреалізм і колажах Ман Рея.

1/3

2/3

3/3

Фотозагадки «Що це таке?» Ст. Грюнталь, Р. Яблоновський. 1932 рік

1920-ті — післякризовий період, час реконструкції. Епоха змінилася, а значить, можна і потрібно створити для дитини нову дитячу книгу. Вона може бути абсолютно не такий, як раніше, для неї немає зразка, шаблону. Пристрій книги і художні ходи в ній можуть бути які завгодно. Іноді з такої установки народжуються абсолютно неймовірні видання, не схожі ні на які інші, майже безглузді, і цим прекрасні. Прикладом може служити «Що це таке?» Грюнталя і Яблоновського — книга, що складається з фотозагадок: фотографуються звичайні речі з незвичайного ракурсу і читач має впізнати, що перед ним.

1/3

2/3

3/3

Олексій Пахомов. «Літо». 1927 рік

Вражаюче, як багато в цей період виходило книжок-картинок взагалі без слів — зараз такого розмаїття в цьому жанрі немає. Наприклад, у художника Олексія Пахомова вийшла книжка «Літо». В ній зображений сільський світ, світ природи, вся книга дуже настроєва — ліричний опис в картинках. Існує думка, що Пахомов захоплювався староєгипетським мистецтвом, і ми можемо знайти тут ніби підтвердження цьому: ось люди, як би складаються в геометричні фігурки і лінії, в чомусь- наслідування єгипетським барельєфів.

1/3

2/3

3/3

Володимир Лебедєв. «Полювання». 1925 рік

По книжці «Полювання» Лебедєва чітко видно, що він цікавився наскельним живописом. Лебедєв був дуже популярним художником, і це в свою чергу досить популярна (але від цього не менш цікава) книжка. По-перше, вона цілком його твір. Він не завжди дозволяв авторам текстів вторгатися в свою роботу: так, у випадку з іншою його відомою книгою «Цирк», Маршак дописував текст вже до готових картинок. У «Полюванні» видно, що Лебедєв і без автора тексту вміє розповідати історії, як на цьому розвороті: хижак схопив домашня тварина, але у нього вже впиралося зброю.

1/4

2/4

3/4

4/4

«Дитячий малюнок тубільних народів Сибіру». П. Ф. Требуховский. 1926 рік

Винаходячи дитячу книгу і письменники, і художники шукали нові джерела натхнення. Одним з них ставало дитяче творчість. Відомі збірники, що складаються з історій, записаних письменниками зі слів дітей («Власні розповіді і малюнки дітей», зібрані А. Кручених, «Розповіді безпритульних» і «Дитяча книжка про своє» Анни Грінберг). Або ось цікавий збірник малюнків дітей з Сибіру. Зверніть увагу — «Ленін їде верхи на коні (Схема)». При цьому були і професійні художники, перенимавшие безпосередність такої графіки, ― естетика примітивізму була дуже поширена в дитячій ілюстрації 1920-х.

1/2

2/2

Тетяна Лебедєва і Валерій Алфеевский. «Парк культури та відпочинку», 1930 рік

Валерій Алфеевский і Тетяна Мавріна (у 1920-х ще подписывавшаяся прізвищем Лебедєва) якраз працювали в такому примитивистском ключі. Наприклад, книжка-картинка «Парк культури та відпочинку», без єдиного слова розповідає про новому тоді для москвичів центральному парку. Ці малюнки відсилають, крім того, до фовизму, імпресіонізму, вони до цих пір виглядають дуже сучасно. Зверніть увагу на парашутну вишку — пам’ятаєте фразу в «Дяді Стьопі»: «А внизу народ регоче: Вишка з вишки стрибати хоче!». Мова йшла про зовсім конкретної вежі в Парку Горького. На ілюстраціях Канівського до першого видання «Дяді Стьопи» 1926 року видно, що він стрибає саме з неї, — і тут вона теж є.

1/3

2/3

3/3

Самуїл Маршак. «Книжка про книжки» з ілюстраціями Сергія Чехонина. 1925 рік

Багато книги двадцятих нас дивують, вони майже курйозні, але і в цьому видно сліди своєрідних експериментів. Є, наприклад, художник Сергій Чехонин, чиї ілюстрації на наш сьогоднішній погляд здаються не просто негармонійними, але і прямо-таки страшними, відразливими. «Книжка про книжки» 1925 року вважається однією з кращих його робіт, але книжки на малюнках спотворені, ламана лінія, болюча. Коли читаєш історію з цими картинками, фраза — «Залишається — з мосту в річку / Іль бігти в бібліотеку!» — вже не здається якимось прохідним моментом, тут дійсно чекаєш, що він зараз скинеться з мосту. Не дуже зрозуміло, чому Чехонин малював саме так, враховуючи, що це був художник, який сформувався до революції і дуже активно працював у «Світі мистецтва». Але факт ― дитячі книжки він малював навмисно страшнуватому ключі.

1/5

2/5

3/5

4/5

5/5

«Красношейка» Н. Асєєва (1929) і «Дітям» В. Маяковського (1937) з ілюстраціями Натана Альтмана

За долю Натана Альтмана можна взагалі стежити за розвитком мистецтва в Радянському Союзі і навіть частково за кордоном — якийсь час він жив у Франції. Альтмана зазвичай знають як дорослого художника, але, вивчаючи його творчість, дуже швидко натикаєшся на дитячі книжки: хоча він їх намалював дуже мало, всі вони помітні. Особливо «Красношейка» — книжка, в якій найбільш яскраво відбилися риси авангарду. Тут сходяться фігуративний і абстрактний живопис: ось червоні чотирикутники, але в них вписані фігури людей ― трохи нагадує Пікассо. Таку книжку до революції уявити було неможливо.

Книжка «Дітям» ― пізня, 1937 року, виглядає зовсім інакше. Можна подумати, що Альтман здав свої авангардистські позиції, але інтрига в тому, що такі «сіруваті» картинки, одноколірний фон і злегка втрачені в ньому фігури він вже малював раніше, коли жив у Франції і ілюстрував книжки Марселя Еме.

1/2

2/2

Сергій Шервінский. «Зоологічний сад» з ілюстраціями Лева Бруні. 1927 рік

Ще один художник — відомий навіть не всім поціновувачам «дорослого» мистецтва ― це Лев Бруні, художник-монументаліст, який керував майстернею, яка в 1930-е робила великі панно та фресками. Бруні намалював досить мало дитячих книг, але конкретно ця важлива тому, що малював реалістично з присмаком імпресіонізму, тут художник незвично різкий: сміливі штрихи, мазки, імпресіонізм, який вже рухається у бік експресіонізму. Аналогів в дитячих книжках Бруні не знайти, навіть у дорослому його живопису не дуже-то багато схожих на цю манеру робіт.

1/5

2/5

3/5

4/5

5/5

Е. Паперна. «Як побудували місто» з ілюстраціями Аліси Порет і Л. Капустіна. 1932 рік

Художниця, яку всі прекрасно знають (і як ученицю Філонова, і як дитячого ілюстратора), — Аліса Порет. Книжка «Як побудували місто» абсолютно унікальна. Порет намалювала її у співавторстві з К. Капустіним. Капустін дуже загадковий автор, як раз про нього нічого невідомо, включаючи ім’я, ― лише ініціал. Ця книжка для Порет не дуже типова: в ній сильно відчувається конструктивістський відгомін. Порет конструктивізм був невластивий — принаймні, стилістично. Але «Як побудували місто» справді майже конструктор, навіть комп’ютерна гра. Коли гортаєш її, у верхній смужці послідовно з’являються будівлі і їх назви. Починається так: «Раніше тут було порожньо. Тільки ховрахи та кроти господарювали в степу…» ― ось воно, це «пусте» намальовано. Далі показано, як зароджується місто: будується склозавод, до нього приєднується будинок робітників. На великих картинках зображено, ніж будівля добре, корисно, хто в ньому живе. Поступово, від розвороту до розвороту, з’являються, інші будівлі: фабрика-кухня, школа, лікарня. Всі знають комп’ютерні ігри, де потрібно створювати будівлі і де без одного будинку не можна побудувати інше. Ця книжка схожа на таку розвиваючу гру. Ідея корисних, утилітарних книжок конструктивістами завжди дуже дбайливо зберігалася, це була частина їх картини світу.

1/3

2/3

3/3

Корній Чуковський. «Лімпопо» з ілюстраціями Володимира Конашевича. 1936 рік

Розмірковуючи, як за допомогою картинок нам можуть розповідати послідовну історію, потрібно згадати «Лімпопо» Чуковського з ілюстраціями Конашевича. Конашевич, якого всі знають по пізнішим роботам, виявився самим несподіваним художником. Він ніколи різко не змінював своєї манери, але якщо звикнути до його стилю, то найдрібніші зміни справляють дуже сильне враження. І тут теж незвичний Конашевич. Це книга-мультфільм, кожен віршик супроводжує власна картинка. Художник навіть примудряється в межах картинок розповідати власні історії, продовжуючи автора. Наприклад, на задній стороні обкладинки він показує, чим хворів кожен звір: миша злякалася кішки, свинка об’їлася, а грач впав з дерева — цього немає в тексті, художник додає подробиці від себе. Причому книжка 1936 року, тобто вже досить пізня.

Виставковий проект трьох федеральних бібліотек: «Конструюючи майбутнє: дитяча книга 1920-30-х років».

РГДБ: 5 листопада – 18 грудня.

Бібліотека іноземної літератури: 3 листопада – 27 листопада.

РДБ: 27 жовтня – 25 листопада.