Рецензії

Олександр Григоренко. Втратив сліпий дуду. М.: ArsisBooks, 2016. Олександр Григоренко винайшов новий північний епос. Його «тайгову» дилогію, «Мэбэт (історія людини тайги)» і «Ильгет.

Стівен Фредерік Старр. Втрачене Просвіта. Золотий вік Центральної Азії від арабського завоювання до часів Тамерлана. М.: Альпіна Паблішер, 2017. Свою книгу Стівен Старр, викладач Школи передових міжнародних досліджень при Університеті Джонса Хопкінса і президент Інституту з досліджень Центральної Азії та Кавказу, починає з любопытнейшего визнання.

Про забутих книгах прийнято говорити в режимі жалю: мовляв, sic transit. Насправді, забуття іншої книги може розповісти про навколишній світ не менше, ніж її популярність.

Елена Ферранте. Моя геніальна подруга. М.: Синдбад, 2016. Переклад Ольги Ткаченко Про це зазвичай відразу не говорять, але я, мабуть, почну з того, що романи Елени Ферранте дуже, дуже легко читаються.

У черговому випуску рубрики «Масова література, про яку насправді ніхто не знає» Анастасія Завозова, перекладачка романів Донни Тартт, розповідає про трехчастном романі Льва Гроссмана, схожому на «Гаррі Поттера» і «Хроніки Нарнії» і в той же час цілком самостійне.

Юрій Коваль. Три повісті про Васю Куролесове. З коментарями Олега Лекманова, Романа Лейбова, Іллі Бернштейна. М.: Видавничий проект «А і Б», 2016. Випускаючи дитячу книгу з докладним історико-культурним коментарем, видавець або відразу виводить її за межі дитячого читання, або за замовчуванням ділить на дві відокремлені частини: власне текст, який будуть читати діти, і коментар до нього, який дістанеться батькам.

На прохання «Горького» Кирило Мартинов згадує радянську пригодницьку повість, якою зачитувався в дитинстві: підлітки в роки Великої Вітчизняної війни відправляються на пошуки золота для Червоної Армії і в ході небезпечного пригоди зустрічають зачаїлися в печерах троцькістів, німецьких розвідників і шпигунів-капіталістів.

Петро Луцик, Олексій Саморядов. Зібрання творів. Оренбург: Оренбурзька книга, 2016. Петро Луцик і Олексій Саморядов — в 2016 році ці імена вже вимагають біографічної довідки; так от, Луцик і Саморядов — найбільш успішні та популярні сценаристи 90-х, автори текстів, за якими були зняті «Дюба-дюба», «Гонгофер», «Ліміта», «Савой» і «Діти чавунних богів», володарі «Ніки» і спецпризу «Кінотавра», нездійснене майбутнє російського кіно.

Про забутих книгах прийнято говорити в режимі жалю: мовляв, sic transit. Насправді, забуття іншої книги може розповісти про навколишній світ не менше, ніж її популярність.

2 листопада оголосили лауреатів літературної премії «Ясна Поляна». У номінації «Іноземна література» переміг роман Орхана Памука «Мої дивні думки» — на даний момент, напевно, одна з найзначніших книг нобелівського лауреата з Туреччини.