Рецензії

Про забутих книгах прийнято говорити в режимі жалю: мовляв, sic transit. Насправді, забуття іншої книги може розповісти про навколишній світ не менше, ніж її популярність.

Рей Бредбері. Ми — теслі незримого собору. М.: Ексмо, 2016. Вийшов збірник невідомих оповідань Рея Бредбері «Ми — теслі незримого собору» у перекладі великого Арама Оганяна: знайомство з класиком навряд чи варто починати з цієї книги, але вона точно порадує тих, хто давно цікавиться творчістю Бредбері.

На початку січня у видавництві «АСТ» були опубліковані пєса і повість Айн Ренд «Ідеал», написані нею в 1934 році і раніше російською не виходили (переклад з англійської Юрія Соколова і Тетяни Ребиндер).

Петро Луцик, Олексій Саморядов. Зібрання творів. Оренбург: Оренбурзька книга, 2016. Петро Луцик і Олексій Саморядов — в 2016 році ці імена вже вимагають біографічної довідки; так от, Луцик і Саморядов — найбільш успішні та популярні сценаристи 90-х, автори текстів, за якими були зняті «Дюба-дюба», «Гонгофер», «Ліміта», «Савой» і «Діти чавунних богів», володарі «Ніки» і спецпризу «Кінотавра», нездійснене майбутнє російського кіно.

Між літературою масової і тієї, яку зазвичай відносять до «гідної белетристиці», є свого роду невидима межа — чимало досвідчених читачів знати нічого не знають про книги, що виходять по-справжньому великими тиражами.

Вел Макдермид. Анатомія злочину. Що можуть розповісти комахи, відбитки пальців і ДНК. М.: Альпіна нон-фікшн, 2016. Британська письменниця, автор популярних детективів Вел Макдермид, вирішила підсумувати свій багаторічний досвід спілкування з судмедекспертами по обидві сторони Атлантики і написала дуже цікавий та інформативний нон-фікшн.

Елена Ферранте. Моя геніальна подруга. М.: Синдбад, 2016. Переклад Ольги Ткаченко Про це зазвичай відразу не говорять, але я, мабуть, почну з того, що романи Елени Ферранте дуже, дуже легко читаються.

Про забутих книгах прийнято говорити в режимі жалю: мовляв, sic transit. Насправді, забуття іншої книги може розповісти про навколишній світ не менше, ніж її популярність.

Володимир Сорокін. Манарага. М.: Corpus, 2017. Після «Дня опричника» та «Теллурии» новий роман Сорокіна мимоволі відкриваєш з тим же почуттям, що статтю політолога Соловя або анонімний телеграм-канал про кремлівські таємниці.

Чарльз Буковські. З блокнота у винних плямах. М.: Ексмо, 2016. У невелику книгу увійшли публікації за півстоліття, завдяки чому вона являє собою саму містку ретроспективу спадщини Буковскі.