Рецензії

Чарльз Буковські. З блокнота у винних плямах. М.: Ексмо, 2016. У невелику книгу увійшли публікації за півстоліття, завдяки чому вона являє собою саму містку ретроспективу спадщини Буковскі.

Про забутих книгах прийнято говорити в режимі жалю: мовляв, sic transit. Насправді, забуття іншої книги може розповісти про навколишній світ не менше, ніж її популярність.

На прохання «Горького» Кирило Мартинов згадує радянську пригодницьку повість, якою зачитувався в дитинстві: підлітки в роки Великої Вітчизняної війни відправляються на пошуки золота для Червоної Армії і в ході небезпечного пригоди зустрічають зачаїлися в печерах троцькістів, німецьких розвідників і шпигунів-капіталістів.

Михайло Шишкін. Пальто з хлястиком. М.: АСТ, Редакція Олени Шубіної, 2016. Михайло Шишкін — автор чотирьох романів, що виходили, як за розкладом, раз у пять років.

Анна Козлова. F20. «Дружба народів», N10, 2016. F20 — код діагнозу «шизофренія». Порушення розумових процесів, розлад сприйняття і емоційних реакцій, галюцинації та марення, соціальна дисфункція — хвороба, яку не лікують.

Володимир Сорокін. Манарага. М.: Corpus, 2017. Після «Дня опричника» та «Теллурии» новий роман Сорокіна мимоволі відкриваєш з тим же почуттям, що статтю політолога Соловя або анонімний телеграм-канал про кремлівські таємниці.

Багато люблять повертатися до давно прочитаним книгам, щоб освіжити враження, краще зрозуміти твір або згадати себе пять, десять і так далі років тому.

Між літературою масової і тієї, яку зазвичай відносять до «гідної белетристиці», є свого роду невидима межа — чимало досвідчених читачів знати нічого не знають про книги, що виходять по-справжньому великими тиражами.

Олег Брезгін. Сергій Дягілєв. М.: Молода гвардія, 2016. У серії «Життя чудових людей» вийшла чергова біографія Сергія Дягілєва – людини, чиї відкриття для мистецтва ХХ століття значили не менше, ніж відкриття Ейнштейна для науки.